Україна має величезний потенціал щодо виробництва текстилю

Хоча основна частка експорту України – це переважно сільськогосподарська продукція, країна також має потужну легку промисловість, яку вона успадкувала від Радянського Союзу. Цей сегмент, що включає роботу з такими матеріалами, як текстиль, одяг, шкіру та взуття, є одним із найстаріших промислових комплексів. Інфраструктура швейної промисловості також збереглася від попереднього режиму і визначила розвиток всієї української індустрії моди.

Легка промисловість України дуже різноманітна і налічує 23 види економічної діяльності у трьох основних секторах: текстильна, швейна та шкіряна промисловість. Країна є лідером у текстильній, швейній та взуттєвій галузях регіону завдяки кваліфікованій та дешевшій за середню робочій силі, конкурентоспроможному виробництву та низьким накладним витратам. Відповідно до світових тенденцій, на початку 2020-х років понад 90% робочої сили в цьому секторі в Україні становитимуть жінки.

Останнім часом інтенсивна цінова конкуренція між країнами Східної Європи та вищі виробничі потужності призвели до того, що кілька відомих модних брендів перенесли виробництво з інших країн Центральної та Східної Європи в Україну. Однак попередні дослідження передбачили, що низькі виробничі витрати самі собою не забезпечують довгострокового виживання швейної промисловості країни. Ця галузь не обтяжена надзвичайно високими податками, що дозволяє українським виробникам значно знизити собівартість продукції та пропонувати якісний товар за низькими цінами.

Хоча в секторі переважають малі та середні підприємства, великі компанії мають змогу більше інвестувати в технологічний розвиток і дозволяють клієнтським модним брендам отримувати вигоду від економії у значних масштабах. Крім того, переважання малих і середніх підприємств у секторі означає, що вони можуть замовляти в українських виробників менші обсяги продукції. Менші фірми також є більш гнучкими та здатними краще адаптуватися до економічних та соціальних змін. Це велика перевага для невеликих брендів, які все одно не мають власного виробництва. Це також дозволяє їм швидко реагувати на мінливі модні тенденції та потреби ринку.

А близькість України дозволяє швидко доставляти продукцію західноєвропейським клієнтам – на відміну від аутсорсингу виробництва в Азії.

Багато українських виробничих компаній працюють як незалежні постачальники для міжнародних дизайнерських брендів. За даними UkraineInvest, текстильна промисловість налічує близько 2 500 підприємств, 80-90% з яких орієнтовані на експорт і виробляють продукцію для таких брендів, як Tommy Hilfiger, Hugo Boss, Mexx, Triumph і Marks & Spencer.

Компанії входять до групи інтересів Укрлегпрому. Заснований у 2000 році, Укрлегпром, Союз українських підприємств легкої та шкіряної промисловості, об’єднує 250 найбільших українських промислових компаній. На його членів припадає 60% загального обсягу товарів, вироблених в Україні.

Згідно з їхнім останнім звітом про потенціал української шкіряної та текстильної промисловості, у 2017-2018 роках в Україні налічувалося 475 текстильних, 1547 швейних та 319 шкіряних підприємств, на яких працювало близько 85 000 осіб. У 2019 році ця кількість зросла до 510, 1669, 339 та 87 900. Хоча кількість зайнятих у галузі значно менша, ніж в інших сегментах виробництва в Україні, останнім часом вона суттєво зросла.

Згідно з даними Держстату (Державної служби статистики України), зайнятість в українській текстильній, швейній, шкіряній та взуттєвій промисловості дещо знизилася в період з 2017 по 2021 рік, головним чином після епідемії Covid-19. У фінансовому році, охопленому звітом Укрлегпрому, зайнятість зросла на 4,3%, продуктивність праці – на 7,3%, експорт – на 13,3%, а капітальні інвестиції – на 13,8%. Українські текстильні та шкіряні компанії мають партнерів у 146 країнах світу, переважно в Європі. Тож можна стверджувати, що українське виробництво є привабливим для європейських модних компаній за замовчуванням. Насамперед це:

– географічна близькість,

– налагоджена логістика,

– наявність дешевої робочої сили,

– тісні зв’язки між ЄС та Україною.

Україна має великий потенціал для виробництва натуральних волокон для текстильної промисловості, хоча б через свої географічні та історичні особливості.

Сучасна текстильна промисловість була побудована за попереднього режиму, коли Україна забезпечувала 50% загального виробництва текстилю в СРСР, але розпад радянського ринку, ослаблення місцевої купівельної спроможності та помилкові рішення в економічній політиці призвели до значного ослаблення місцевої текстильної промисловості. Однак підприємства, які виробляють бавовняні, вовняні та лляні текстильні тканини, все ще працюють.

Це, разом із швейною промисловістю, може забезпечити українській текстильній промисловості провідну роль у регіоні в майбутньому, оскільки текстильне виробництво наразі зосереджене переважно в Китаї та Туреччині, але проти цього як споживачі, так і геополітичні інтереси.

Однак за останні десятиліття європейська текстильна промисловість зазнала значної деіндустріалізації. Крім того, текстильна промисловість є не лише сировиною для швейної промисловості, але й відіграє важливу роль у будівництві, автомобілебудуванні, сільському господарстві та охороні здоров’я, наприклад, у виробництві різноманітного спеціалізованого функціонального текстилю.

В Україні існує генетичний центр вівчарства, а погодні умови дозволяють вирощувати льон і коноплі (які можуть стати основою для виробництва дешевих, але високоякісних текстильних матеріалів для одягу та аксесуарів, а також геотекстилю та функціонального текстилю).

За даними торгової асоціації, окрім воєнної ситуації, основними викликами, що стоять перед галуззю, що розвивається, є нерівномірна конкуренція на місцевому ринку, обмеженість власної сировини, брак кваліфікованої робочої сили, низька продуктивність, подекуди некомпетентний менеджмент та брак державних субсидій і кредитів. Крім того, дослідники визначили відсутність бізнес- і маркетингової стратегії та державної фінансової підтримки, проблеми з митницею та залежність від імпортних матеріалів як основні виклики, що стоять перед сектором.

У 2020 році близько 51% текстилю та супутніх товарів було продано за кордон, переважно в Європу. Україна має 19 угод про вільну торгівлю з 46 країнами, включаючи Європейський Союз. Активній торгівлі сприяють торговельні угоди між Україною та ЄС: з 1 січня 2016 року обидві сторони тимчасово застосовують Угоду про поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі (ПВЗВТ) – комплексну програму з приведення регуляторних стандартів у сфері торгівлі у відповідність до стандартів ЄС. ПВЗВТ передбачає лібералізацію торгівлі в певних аспектах товарів, послуг, руху капіталу та робочої сили. Вона має на меті забезпечити взаємно розширений доступ до внутрішніх ринків ЄС та України, а також усунути нетарифні (технічні) бар’єри в торгівлі. ПВЗВТ також сприяла розвитку незалежних ділових відносин типу «постачальник-постачальник».

Вплив війни

Агресія Росії проти України, розпочата в лютому 2022 року, триває вже понад три роки. До війни деякі виробники витратили кілька років на модернізацію виробництва за власний кошт. Текстильна промисловість забезпечила новими робочими місцями багатьох людей, які втратили роботу під час економічної кризи 2014 року – тенденція, яка в той час була джерелом зростання для великих українських компаній.

За даними Міністерства економіки України, переважна більшість українських швейних фабрик, 70%, продовжують працювати під час війни. Таким чином, текстильна та швейна промисловість має потенціал підтримати українську економіку під час війни та відіграти провідну роль в економічній реструктуризації країни.

Згідно зі звітом «Укрлегпрому» за 2017-2018 роки, частка та розподіл експортованої та імпортованої продукції чітко показує, що, оскільки компанії країни імпортують переважно сировину (54,7%), а 48% експорту становлять готові швейні вироби, в українських текстильних та шкіряних компаніях переважають складальні операції з низькою доданою вартістю.

За даними Генерального директорату Європейської Комісії з питань торгівлі, імпорт текстилю з України до ЄС зростав до 2021 року, а потім знизився, тоді як експорт одягу демонструє повільне і стійке зниження. Водночас експорт текстилю з ЄС до України зростав у 2020-2022 роках, а потім знизився у 2023 році. Водночас експорт одягу збільшився у 2021-2023 роках, демонструючи суперечливу тенденцію між цими двома показниками.

Під час війни багато швейних фабрик було перенесено в безпечніші місця, здебільшого завдяки урядовій Програмі з переміщення бізнесу, а також було чимало прикладів, коли компанії змінювали сферу своєї діяльності. Однак більшість іноземних партнерів скасували замовлення. Це ілюструє слабкі зв’язки міжнародних модних брендів з виробниками: навіть крихкі робочі відносини (часто контрактні) вимагають від галузі модернізації та переходу на вищий рівень. Це дало б виробникам стабільну ринкову позицію на міжнародному ринку. Водночас, гнучкі стратегічні рішення керівників компаній та модернізація, що відбулася в минулому, також створюють хорошу основу для реструктуризації та реконструкції економіки.

Згідно з нещодавнім аналізом українського дослідницького інституту «Фама», в Україні налічувалося 19 700 виробників одягу, взуття, текстилю та виробів зі шкіри, а оборот галузі впав на 13% у 2023 році. Незважаючи на війну, в Україні з’явилися нові перспективні сектори, продукція яких користується попитом на внутрішньому ринку та має експортний потенціал

Згідно з нещодавнім аналізом українського дослідницького інституту «Фама», в Україні налічувалося 19 700 виробників одягу, взуття, текстилю та виробів зі шкіри, а оборот галузі впав на 13% у 2023 році. Незважаючи на війну, в Україні з’явилися нові перспективні галузі, продукція яких користується попитом на внутрішньому ринку та має експортний потенціал: військова продукція, домашній одяг та весільні сукні, що свідчить про потенціал для кооперації між галузями та розвитку власних продуктів.

Найбільшим експортним ринком для української текстильної промисловості є Європа, на другому місці – Азія.

Імпорт надходить переважно з Китаю та Туреччини. За останні шість років імпорт текстильної продукції перевищив експорт у кілька разів, а до кінця 2023 року розрив збільшиться більш ніж у шість разів, що свідчить про наявність потенціалу у виробництві для внутрішнього ринку.

Українські дизайнери одягу набувають популярності

Українські дизайнери одягу здобувають світове визнання завдяки поєднанню традиційних українських мотивів із сучасними тенденціями: цьому потужно сприяла ситуація, спричинена війною.

Загалом українські бренди, відомі своєю креативністю, якісними матеріалами та доступними цінами, стають дедалі популярнішими як в Україні, так і за кордоном. FROLOV, Sleeper, Ksenia Schnaider, Bevza, Gasanova, Litkovskaya, The Coat by Katya Silchenko, Ruslan Baginskiy, TTSWTRS, Zhilyova – одні з найвідоміших.

Фактично, одяг українських модних брендів став потужним елементом культурної дипломатії, інструментом так званої «м’якої сили». Такі бренди, як GUNIA Project, GAPTUVALNYA, Etnodim, NOVITSKA роблять акцент на етностилі, популяризуючи українську культуру та привертаючи увагу до реалій війни, що триває. Наприклад, дружина президента України Олена Зеленська неодноразово носила одяг місцевих брендів і просуває українські модні бренди під час публічних виходів у світ.

Після антиросійських і проєвропейських протестів Євромайдану 2013-2014 років українська традиційна вишита блузка, вишиванка, стала символом незалежності та політичної заяви. А американський Vogue назвав її «головним трендом» 2015 року. В останні роки, поряд з українськими модними брендами, популярність вишиванки продовжує зростати, оскільки світові модні бренди оселилися на хвилі інтересу до вишиванки. Після вторгнення Росії в Україну вишиванка стала символом культурної спадщини та глобальної солідарності, її носять знаменитості та світові лідери на підтримку України.

Виклики, пов’язані зі вступом до ЄС

Відповідно до статті 360 Угоди про асоціацію, Україна та ЄС домовилися посилити співпрацю з питань довкілля, сприяючи досягненню довгострокової мети сталого розвитку та «зеленої» економіки. Ця вимога стосується і української текстильної промисловості, яка повинна відповідати європейським правилам переробки відходів. Наразі це є основною перешкодою для галузі через відсутність інфраструктури. Для подальшої інтеграції з ЄС українській текстильній промисловості бракує базових знань законодавства ЄС, стандартів тощо, щоб краще підготуватися до вимог ринку ЄС.

Окрім майбутнього перегляду регламенту REACH щодо хімічних речовин, Звіту про сталий розвиток для бізнесу та європейської регуляторної хвилі щодо належної обачності, Європейська Комісія планує запровадити низку цілей у рамках Стратегії ЄС щодо сталого та циркулярного текстилю, яка встановлює довгострокове бачення на період до 2030 року. Українські виробники зараз мають всі можливості для того, щоб заздалегідь належним чином підготуватися до майбутніх цілей, і таким чином стати лідерами в європейській текстильній промисловості. Україна також потребує правильної політики та свідомих підприємців, щоб максимізувати потенціал висхідної мобільності та в довгостроковій перспективі вивести текстильну та швейну промисловість з-під впливу діяльності з низькою доданою вартістю.

З поступовим виходом української продукції на ринки ЄС дуже важливо розглянути, як саме можна підвищити конкурентоспроможність України.

Одним з основних джерел конкурентних переваг країни є велика пропозиція сировини, такої як технічні коноплі та льон.

У Житомирській області Україна вже будує перший сучасний завод з переробки промислових конопель за підтримки кількох приватних інвесторів.

Чи можуть залишитися складальні фабрики?

Швейна промисловість раніше відігравала важливу роль у післявоєнній економічній реконструкції та в роки після здобуття незалежності, наприклад, в Італії після Другої світової війни або в Шрі-Ланці та В’єтнамі. Оскільки багато завдань можна освоїти без відриву від виробництва, відносно низька собівартість і «легкість» швейної промисловості означає, що вона може експоненціально збільшити зайнятість і забезпечити значні обсяги експорту для країни.

Однак без професійної підготовки та досліджень і розробок українські виробники можуть легко залишитися складальними підприємствами в майбутньому.

Враховуючи дефіцит чоловічої робочої сили через війну, зростання текстильної та швейної промисловості, в якій переважають жінки, може бути значним і запропонувати великий потенціал для економічного відновлення країни – і відходу від сільського господарства. Таким чином, українські виробники можуть скористатися перевагами нішевих ринків і глобальних галузевих тенденцій, де швидкі терміни виготовлення, доставки, якісне виробництво і невеликі партії, що відповідають швидкозмінним модним тенденціям, забезпечують конкурентну перевагу.

Текстильна промисловість України також має великий потенціал. Зростання текстильної промисловості може відіграти важливу роль у переході країни від сировинної моделі економіки, забезпечуючи надійний місцевий ланцюг поставок для виробництва одягу. Це також може допомогти Україні стати лідером у регіональній мережі поставок. Це відповідатиме ще й зростаючій після кризи 2008 року тенденції до переорієнтації виробництва та постачання з Азії. Україна має значний потенціал для виробництва готового текстилю та одягу, репутацію виробника високоякісної продукції, кваліфіковану робочу силу та стратегічно вигідне географічне розташування.

Трагічна війна вивела багатьох українських дизайнерів і брендів на світову арену. Залишається відкритим питання, чи зможуть вони зберегти цей інтерес на глобальному, висококонкурентному ринку моди. Що стосується їхньої виробничої бази, то, оскільки українські виробники одягу мають досвід високоякісного виробництва, можлива співпраця могла б ґрунтуватися на цій базі і забезпечити стабільного партнера для компаній-виробників поряд із глобальними клієнтами. Загалом, майбутнє зростання сектору залежатиме від підвищення конкурентоспроможності української продукції на ринку ЄС та приведення нормативно-правової бази у відповідність до стандартів ЄС.

Звісно, існує також питання, що це означатиме для виробників одягу в нинішніх країнах – членах ЄС, коли війна закінчиться і Україна може стати членом ЄС. Загалом, якщо низькі витрати на робочу силу є основним фактором при прийнятті рішення про купівлю певного модного бренду, вони цілком можуть повернутися до українських виробників одягу разом з новими клієнтами, на шкоду виробникам у регіоні. Витрати на виробництво в Україні також можуть зрости.

Відповідно до міжнародних тенденцій, угорський сектор страждає від нестачі робочої сили, але на початку війни угорські виробники просто не могли працевлаштувати українських швачок через адміністративні перешкоди, тож після вступу до ЄС працевлаштування для них цілком може бути спрощене.

Отже, вищі зарплати в сусідніх країнах і легший доступ до працевлаштування в Україні можуть зменшити кількість зайнятих у цьому секторі. Оскільки заробітна плата в Україні в середньому нижча, словацькі компанії вже передали виробництво на аутсорсинг українським фірмам, тому співпраця між польськими, словацькими, угорськими та румунськими текстильними та швейними компаніями, розташованими по сусідству з Україною та поблизу кордону, також могла б бути посилена.

Оскільки дві інші країни – кандидати на вступ до ЄС, Албанія та Молдова, також мають значну текстильну та швейну промисловість, подальше розширення ЄС на Схід може перекроїти карту світової та європейської текстильної та швейної промисловості.

Джерело:  (portfolio.hu)