Мінцифри та Укртелеком обіцяють підключити села до інтернету, однак на прокладання оптичного волокна, з держбюджету мають виділити кругленьку суму.
Укртелеком, колишній державний телекомунікаційний оператор, що за останні 8 років кілька разів переходив із рук у руки приватних компаній, наразі перебуває у власності Ріната Ахметова.
Міністерство цифрової трансформації України заявило про бюджетне фінансування проекту підключення до інтернету сіл. Планують виділити з бюджету близько 5,5 млрд грн. Кінцева мета — це підключення до широкосмугового інтернету зі швидкістю передачі даних не менше 100Мбіт/с 95% об’єктів соціальної інфраструктури.
Проект будуть втілювати в 2 етапи. Протягом 1-го етапу, який триватиме 2-2,5 роки планують підключити до інтернету 3,9 тисяч сільських населених пунктів, в тому числі медичних та адміністративних установ. Під час 2-го етапу підключать невеликі віддалені села до побудованої оптичної інфраструктури в 1-му етапі.
У рамках реалізації першого етапу частка інвестицій Укртелекому складатиме 1,6 млрд грн, а частка держави 1,4 млрд грн.
У компанії впевнені, що такий підхід відповідає постійній європейській практиці державно приватного партнерства.
Однак по Україні працюють тисячі дрібніших приватних телекомунікаційних операторів, які надають свої послуги на значно вищому рівні, та за конкурентними цінами для населення. Приміром, тарифи Укртелекому у місті Київ становлять 80₴ на місяць, а аналогічний тариф десь у закарпатському селі, до прикладу, обходиться його мешканцям у 305₴ на місяць.
Компанія Укртелеком є приватною та не збитковою компанією, яка показує прибутки у сотні мільйонів гривень, а її виручка із року в рік зростає і коливається в діапазоні від 6 до 8 мільярдів гривень. Зростання доходів компанії є постійним на рівні 6-11% щороку, адже тарифи на телекомунікаційні послуги від Укртелекому підвищуються мало не щокварталу. Дві третини прибутку компанії генерують приватні абоненти, бізнес споживачі тільки третину. Також компанія отримує прибутки від комерційної оренди майна.
Водночас, користувачі не перестають скаржитися на якість послуг, та переходять до дрібніших провайдерів, щойно з’являється така можливість у населеному пункті. Гарячий номер служби підтримки Укртелекому фактично не працює, туди неможливо додзвонитися, якщо у користувача виникли якісь проблеми. До того ж, центри обслуговування на час карантину зовсім не приймали відвідувачів.
З точки зору здорового глузду та логіки така компанія навряд чи потребує фінансових вливань з державного бюджету для того, щоб інвестувати у власну інфраструктуру і в подальшому отримувати прибуток із цієї інфраструктури, який йтиме у кишені власників компанії, а точніше на офшорні рахунки, а не державного бюджету. Адже про безкоштовне користування інтернетом, половину інвестицій в який вкладає держава, тобто платники податків, у проекті не йдеться. Ні для шкіл, ні для лікарень, ні для адмінустанов. Вони оплачуватимуть фактично теж коштами, які отримують із держбюджету. Адже після підключення, всі користувачі оплачують абонплату за інтернет щомісяця.
До того ж, віддалені села, до яких ще не добралися дрібніші інтернет-провайдери, де-факто – блакитний океан, тобто, ринок без конкуренції, де можна продавати свої послуги за цінами, які заманеться поставити компанії. Схожі принципи ціноутворення ми вже побачили на прикладі столиці, де діють десятки конкурентних інтернет-провайдерів і маленького села, де немає іншого вибору, як оплачувати суму у 3,5 рази більшу, аніж жителі столиці єдиному телекомунікаційному оператору-монополісту.
Значно справедливіше було б провести тендери і обрати ту компанію, яка справді може і прокласти оптичне волокно, і надавати послуги інтернету за найвигіднішими цінами, а не гіганту, що наразі виглядає, наче схема вимивання коштів з держбюджету на основі кулуарних домовленостей.
Оксана ЧОПАК