Декарбонізація без грошей: чому промисловість упирається в стелю

Україна офіційно пообіцяла світові стати кліматично нейтральною до 2050 року й скоротити викиди парникових газів щонайменше на 65% до 2030-го. Ці цифри звучать однаково з європейськими цілями, але ресурси за ними стоять зовсім різні. Аналіз, на який посилається РБК-Україна з посиланням на «ЕкоПолітику», показує просту річ: на «зелений» перехід промисловості Україні банально не вистачає грошей.

ЄС заробляє на викидах мільярди, Україна – на рівні планів

У Європейському Союзі головним двигуном декарбонізації стала система торгівлі квотами на викиди. Лише за 2023 рік вона принесла 43,6 млрд євро доходів, які пішли у кліматичні фонди й програми підтримки промисловості. Це дозволяє одночасно знижувати викиди й підживлювати економічне зростання.

В Україні про власну систему торгівлі викидами поки що говорять у майбутньому часі. Реальний інструмент, який існує зараз, – екологічний податок – не має чіткої прив’язки до модернізації заводів. Формально створений Фонд декарбонізації України теж не змінює картини: за розрахунками, на «зелений» перехід промисловості потрібно близько 102 млрд євро інвестицій, тоді як заплановані надходження фонду становлять лише 182 млн євро. Це приблизно 0,17% від потреби.

Коли скорочення викидів відбувається через втрату заводів

Автори аналізу, на який посилається РБК-Україна, звертають увагу ще на одну проблему: навіть ті обмежені ресурси, які є, часто йдуть не в виробничий сектор, а в енергоефективність громад – утеплення будівель, модернізацію систем освітлення, локальні проєкти. Це важливі речі, але вони не вирішують питання глибокої модернізації металургії, цементу, хімії.

На цьому тлі скорочення викидів відбувається не тому, що заводи стали «зеленішими», а через деіндустріалізацію: частина підприємств зупинилася або скоротила виробництво через війну, зруйновану інфраструктуру й падіння попиту. Експерти, яких цитує видання, попереджають: якщо екологічні вимоги посилювати, а грошей на модернізацію не давати, результатом стане не декарбонізація, а зникнення промисловості.

Відновлювана енергетика: зростання на руїнах старої генерації

Формально картинка виглядає непогано: частка відновлюваної електроенергії в Україні до середини 2025 року зросла до 17,3%. Але, як зауважують експерти в коментарях для РБК-Україна, значна частина цього «зеленого» зростання пояснюється тим, що традиційна генерація була знищена або сильно пошкоджена ударами Росії.

Для того, щоб виконати цілі Національного плану з енергетики та клімату до 2030 року, за оцінками фахівців, потрібно близько 40 млрд доларів інвестицій лише в сектор ВДЕ. Понад 75% цієї суми наразі не мають підтверджених джерел фінансування.

Що кажуть бізнес-об’єднання

Європейська Бізнес Асоціація вже попереджала уряд, що запропонована програма декарбонізації промисловості не гарантує «зелених» інвестицій, зате несе ризики деіндустріалізації, якщо в документі не буде чітко прописано джерела грошей.

Голова комітету промислової екології EBA Станіслав Зінченко прямо сформулював проблему: без фінансування декарбонізація в Україні може перетворитися на процес закриття заводів. Лише модернізація металургії, за його словами, потребує близько 12 млрд євро, а загальний обсяг фінансування кліматичного плану перевищує 100 млрд євро. В умовах війни, енергокриз і падіння виробництва такі суми без участі міжнародних партнерів нереалістичні.

Між високими цілями й порожнім гаманцем

В уряді визнають, що реальні джерела грошей на декарбонізацію треба шукати у міжнародних програмах, двосторонніх угодах та інструментах на кшталт Ukraine Facility. Але конкретні параметри – обсяги, строки, механізми – поки що не оприлюднені.

Україна вже має стратегічні документи й амбітні кліматичні цілі, але не має під них ані національної системи торгівлі викидами, ані достатнього фонду для модернізації промисловості. Експерти попереджають, що без зрозумілих фінансових механізмів «зелений» курс може так і залишитися на папері — або бути реалізованим шляхом, який українська економіка явно не планувала: через вимушене згортання промислового виробництва.

Оксана ЧОПАК