МВФ у глибокій кризі – потрібні зміни
Через 8 десятиліть після створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) країни світу можуть і повинні укласти велику угоду, щоб реформувати структуру управління Фонду та вирішити проблеми, з якими він стикається. За нинішнього стану справ МВФ дедалі менше здатен виконувати те, чого від нього очікують.
Світ потребує ефективного Міжнародного валютного фонду. Після спалаху коронавірусу країни мають величезну заборгованість, а ризик нових потрясінь, спричинених глобальним потеплінням і появою нових патогенних мікроорганізмів, збільшується. Зростає також протекціонізм (іноді замаскований під інтереси безпеки), що перешкоджає традиційним шляхам розвитку. У той час як економіки слабшають, ніхто не хоче приймати відчайдушних людей, які продираються крізь джунглі або забираються на хиткі переповнені човни, щоб знайти гідне життя.
Нам потрібен надійний посередник, який допоможе країнам домовитися про справедливі правила міжнародної валютної торгівлі (зокрема щодо субсидій), вказуватиме на їхніх порушників, критикуватиме погані дії та виступатиме кредитором останньої інстанції для країн, які опинилися в скрутному становищі. На жаль, незважаючи на високі професійні стандарти керівництва та персоналу, МВФ стає дедалі гірше підготовленим до виконання цих завдань.
Проблеми організації полягають в анахронічній моделі управління.
• Більшість ключових рішень, зокрема щодо кредитування країн, приймаються Виконавчою радою МВФ, де члени G7 мають найбільшу владу.
• США де-факто мають право вето, а вага голосів Японії перевищує вагу голосів Китаю, хоча економіка останнього менша за японську.
• Індія також має набагато менше голосів, ніж Велика Британія чи Франція, незважаючи на те, що її економіка більша і швидше зростає, ніж у двох останніх.
Оскільки колишні домінуючі світові держави відмовляються поступатися, недостатнє представництво швидкозростаючих економік, що розвиваються, зберігається. У той же час уже не є очевидним, що старі потуги все ще мають глобальні інтереси в серці. У роки після Другої світової війни на Сполучені Штати як на єдину економічну наддержаву можна було покластися в тому, що вони гратимуть за правилами і загалом стоятимуть над сутичкою. Але в міру того, як вони ставали дедалі більш стурбованими, що їх обходять з флангу, СШАперетворилися з арбітра на гравця. Колись вони вважали, що відкритість іде на користь усім, але тепер дедалі більше прагнуть до відкритості лише на власних умовах.
Якість кредитних рішень МВФ також може погіршитися. Коли МВФ надає кредити, звичайно, типово, що країни, які перебувають у скрутному економічному становищі й мають добрі стосунки з ним, отримують більше підтримки на легших умовах. Хоча на кредитування МВФ завжди впливали політичні чинники, у минулому воно було більш успішним завдяки зовнішній підтримці впливових членів Виконавчої ради, наприклад, під час мексиканської кризи1994 року, коли США зробили значний внесок у порятунок країни.
Тепер, коли фіскальні ресурси обмежені навіть у G7, МВФ дедалі частіше доводиться ризикувати власним капіталом, оскільки впливові члени Ради директорів, не маючи власних інтересів у цій грі, спрямовують кредити своїм друзям і сусідам. Ще гіршим є те, що таке особливе ставлення може навіть не допомогти позичальникам, багато з яких воліли б, щоб їх тримали на короткому повідку.
Таким чином, структура управління МВФ матиме дедалі згубніший вплив на його діяльність.
Але чи не призведе це до хаосу, якщо вага голосів у МВФ буде перерозподілена відповідно до нинішнього розподілу економічної влади? Чи не заблокує Китай кредитування країн G7 і навпаки? Чи не є дисфункціональне управління кращим, ніж абсолютний параліч організації?
Можливо, відповідь на це питання є ствердною, і саме тому реформа розподілу голосів країн повинна включати фундаментальні зміни в управлінні МВФ.
– Виконавча рада більше не повинна голосувати за операційні рішення, у тому числі окремі програми кредитування.
– Натомість топ-менеджменту МВФ слід надати свободу дій для прийняття операційних рішень на користь глобальної економіки, а Виконавча рада встановлюватиме лише загальні керівні принципи і регулярно стежитиме за їхнімдотриманням.
– Більше того, Рада повинна стати органом управління, як і компанія. Це означатиме, що вона визначатиме мандат діяльності організації, призначатиме та змінюватиме керівництво, контролюватиме загальну ефективність роботи організації, але не контролюватиме щоденні рішення. Усі операційні рішення мають бути деполітизовані. Насправді це те, що хотів би бачити Джон Мейнард Кейнс, коли створював МВФ. Побоюючись надмірного впливу США, він запропонував створити Раду директорів-нерезидентів, що в епоху обмежених комунікацій і пароплавів означало невиконавчу раду та уповноважене керівництво.
На цю пропозицію можна висунути кілька заперечень.
– Перше полягає в тому, що економічно сильні країни не захочуть віддавати ресурси своїх платників податків МВФ, якщо не зможуть здійснювати повний контроль за їхнімвикористанням. Але це саме те, чого країни з домінуючою роллю в Раді директорів уже очікують від решти світу.
– Друге заперечення полягає в тому, що держави, які розвиваються, зокрема Китай, можуть не погодитися на зміну структури МВФ у той час, коли вони самі стоять на порозі здобуття влади. Але якщо ці країни не приймуть жодних змін, то їх не приймуть і старі держави. Нещодавній, 16-й, загальний перегляд квот не приніс значних змін у розподілі місць у Раді директорів. Того ж самого можна очікувати, якщо старі та нові держави не укладуть велику угоду.
– І нарешті, країни не хотіли б, щоб бюджетні ресурси витрачалися необраним керівництвом, яке є нечутливим до потреб народів світу. Політичні міркування продовжуватимуть відігравати певну роль. Члени Ради директорів, призначені урядами, призначатимуть топ-менеджерів МВФ, яким даватимуть широкі вказівки, що ґрунтуватимуться на оцінці урядами політичної ситуації. Наприклад, правила кредитування можуть бути пом’якшені, якщо члени Ради вважатимуть це за потрібне. Різниця полягає в тому, що правила будуть застосовуватися однаково до всіх країн. Впливові друзі країн, які опинилися в скрутному становищі, як і раніше, зможуть допомогти, але вони повинні будуть робити це поза межами програми МВФ, а не в обхід правил.
Тож через 8 десятиліть після створення МВФ світ може йповинен укласти велику угоду, щоб реформувати структуру управління Фонду та вирішити проблеми, з якими він стикається.
Альтернативою цьому можуть бути лише незначні зміни і спостереження за тим, як організація втрачає свою актуальність.
Джерело: (portfolio.hu)
Підпишись на спеціальний телеграм канал де кожна новина розміщена у повному обсязі. Твій телефон завантажуватиме новини у фоні тільки тоді, коли це можливо, і ти завжди будеш у курсі останніх подій.
Підписатися